Хтось любитть Карпати за те, що вони красиві – лагідні гори вкриті лісами і полонинами та помережені павутиною дзвінких струмочків. Ще когось в Карпати притягує гуцульський колорит – яскраві візерунки, архаїчні мелодії, цікавий діалект. Більшість напевно розуміє, що Карпати не були б для нас Карпатами без гуцулів, а гуцули не існують поза Карпатами.
 Чорногора |
 Говерла |
 Петрос |
 Пістинька |
Мене в Карпати також притягували фізична краса гір та, в значно більшій мірі, гуцули - як екзотична субетнічна група, що зуміла зберегти свою окремішність і цікаві традиції аж до двадцять першого століття. Однак справжнім гуцульським фанатом я став тому, що спочатку відчув на підсвідомому рівні серцем, а пізніше і усвідомив: гуцули живуть у власному - паралельному, невидимому для більшості посторонніх - світі, світі чарівному та навіть магічному, який належить тільки їм і нікому більше. Світ цей ще існує і при бажанні його ще можна побачитиа. На жаль, він поступово зникає і перестане існувати в той момент, коли гуцули остаточно стануть частиною «цивілізованого» світу.
Хто такі гуцули? Я порівняв би їх з австралійськими аборигенами чи американськми індійцями, дітьми природи, яких цивілізація завоювала і майже повністю стерла з лиця землі. Різниця в тому, що гуцули зуміли адаптуватися до цивілізації, адаптуватися настільки, щоб вижити, однак не настільки, щоб втратити свою самобутність. Отож, гуцули і сьогодні у великій мірі залишаються «дітьми природи»; на перший погляд вони прості і невід’ємні від природнього середовища, в якому живуть, відкриті у сприйнятті навколишнього світу, романтики, які здатні бачити навколо себе красу природи і створювати красиві речі. Водночас, адаптація до цивілізації зробила гуцулів обережними у спілкуванні з навколишнім світом і навчила приховувати свої справжні почуття, змусила їх шукати в усьому не тільки красиве, але й практичне застосування, дивитися на життя зконцентрованим, навіть хитрим поглядом.
 Дерево |
 Сіно |
 Транспорт |
 Зима |
На Косівщині доводилося почути такий жарт: коли в 1492 році Колумб їхав відкривати Америку, то натрапив на гуцулів, які плили йому назустріч і привіталися з ним традиційним «Слава Ісусу Христу». Мовляв, на той момент гуцули вже побували у Америці, роздивилися, розпродали сувеніри, які привези з собою, закупили потрібні їм речі і «верталися домів». На мою думку, ця коротенька «історія» з гумором, але точно підсумовує гуцульську суть:
Кожен, хто бував у Карпатах, напевно зауважив, що гуцули ввічливі і милі люди, особливо у стосунках з приїжджиими; що вони шанують звичаї, люблять «набуватися» під звуки автентичної гуцульської музика, а на свята люблять одягатися у традиційний одяг і ходити до церкви.
 Перерва |
 Музики |
 Орли |
 Коляднички |
Водночас важко не зауважити, що гуцули не бояться нового. Більшість із них (якщо є можливість і вибір) хочуть жити у сучасних будинках з паровим отопленням і водою; їздити європейськими автомобілями; працювати за зарплату, а не вирощувати власні продукти харчування; лікуватися у сучасних лікарнях, а не у ворожок. Гуцули не бояться ризику, навпаки, вони раніше за інших впізнають сприятливі комерційні ситуації, завжди готові випробовувати нові способи заробітку на прожиття та їхати на край світу, якщо там можна заробити більше, ніж вдома.
Врешті-решт, куди б доля не занесла гуцула – в Сибір, Америку чи Австралію – він завжди норовить повернутися у рідні місця. Відносно багато гуцулів проводять частину або навіть увесь рік на чужині на заробітках, оскільки у карпатських селах далеко не для кожного є зайняття. Однак більшість із них не полишають в Карпатах свої хати й садиби і щороку приїжджають додому якщо не на кілька місяців, то принаймні на найголовніші релігійні свята.
 Ікона |
 Вершник |
 Піч |
 Табівка |
Усе це видно неозброєним оком. Трошки важче відчути – чи усвідомити – що саме робить гуцулів таким особливим народом. Побувши серед них не тільки у свята, але й в будні, а головне – маючи бажання побачити невидиме - стає зрозумілим, що гуцульський світ є особливим через поєднання в ньому архаїчного та модерного, переплетіння старовинних звичаїв і світогляду з буднями двадцять першого століття. Робиться це поєднання не для туристів, не для якогось абстрактного збереження старовинних традицій, навіть не завжди свідомо; робиться це просто тому, що так треба, таким був і є гуцульський світ.
Таке поєднання життя в сучасному світі зі старовинними звичаями та світоглядом створює цікаві, навіть неймовірні ситуації, коли здається, що Гуцульщина зависла у часі та просторі десь поміж дев’ятнадцятим та двадцять першим століттям.
Справді, важко зорієнтуватися, в якому ми столітті, якщо людина розпитує про ціни найновіших супутникових тюнерів у Європі в момент, коли при світлі каганця доїть свою корову; коли зарослий чоловік підсувається ближче до вогню в далекому лісі, де тижнями тагяє кіньми «ковбки» (дерево) на дрова, і скаржиться, що в цьому місці погане мобільне сполучення, неможливо поповнити рахунок і дати сигнал в село, щоб прислали по заготовлене дерево вантажівку.
В деяких селах Гуцульщини ще можна побачити традиційне гуцульске колядування, коли колядники – виключно одружені «ґазди» - сповіщають про свій прихід трубінням у стародавні роги, колядки тривають до сорока хвилин, а в одній хаті можуть непоспішливо «набуватися» аж до ранку. Про початок колядування, однак, «ґазди» домоляються по мобільних телефонах і будуть дуже раді, якщо усе це хтось запише на цифрову відеокамеру і зробить на комп’ютері «ДіВіДі», щоб у дощовий вихідний день його можна було б запхати у плеєр і згадати, як колись колядували.
Універсистетські дипломи, сателітне телебачення та мобільні телефони у гуцульському світі спокійно співіснують зі старовинними чарами і магією. Погане самопочуття і наівть смерть можуть настати через уроки – недобрі, заздрісні думки, погляди і слова інших людей; врятувати від уроків можуть тільки досвідчені люди, які знають ритуал зливання воску та відповідні магічні замовляння. Особливо успішні скрипалі є такими тому, що домовились з тим, що «щез би» і отримують таким чином «помічника» (гуцули уникають слова «чорт»); перед смертю – щоб могти померти – такий музикант мусить передати свого «щезника» комусь іншому. Перед тим, як винести відро свіжонадоєного молока на дорогу, господар чи господиня кине в нього дрібку солі – щоб якась ворожка із заздрісним оком не наврочила добру дійну корову. Релігійні свята на Гуцульщині діляться на звичайні і «громові»; жоден гуцул не піде працювати у «громове свято» - страх вмерти від блискавки (яка також може спалити хату) знадато великий.
Увесь цей чарівно-магічний світ і справді ще існує, навіть якщо він не відразу відкривається кожному, хто захоче його побачити. Однак, процеси глобалізації невпинно крокують земною кулею, проникають у найвіддаленіші закутки, стирають місцеві відмінності і роблять усіх і все однаковими. Гуцульщина, на жаль, не виробила імунітету до глобалізації, вона поволі але невблаганно стає подібною до решти світу, тоді як старі звичаї, світогляд та стиль життя поступово відходять у небуття.
Я не маю жодних ілюзій на рахунок наших можливостей зупиняти процеси глобалізації. Я також не вважаю, що зумів знайти «чарівний ключик» до магічного світу гуцулів. Мені – здається – пощастило застати цей світ і заглянути в нього трошки глибше, ніж це зробили інші. Я сподіваюся, що мої враження – виражені в моїй колекції музики, відеозаписів та фотографій - допоможуть тим, хто хоче заглянути у чарівний світ гуцулів сьогодні, доки він ще існує, та збереже дещо для тих, хто уже його не застане.
 Прут |
 Маска |
 Боднар |
 Кошелі |
 Парковка |
 Стая |
 Ташка |
 Бабка |
 Коні |
 Косів |
 Веснування |
 Сіно |
 Базар |
 Рибалка |
 Воринє |
 Церква |
 Шепіт |
 Нове і давнє |
 Осінь |
 Похорон |
 Стара хата |
 Змагання |
 Давнє і нове |
 Вечір |